Військова журналістика як потреба сьогодення

Забезпечення інформаційних інтересів в умовах війни стало однією з найнагальніших вітчизняних проблем. Як виявилось, військова журналістика в Україні – справа радше аматорська, аніж професійна.
Раніше таких спеціалістів готували в Академії сухопутних військ, проте згодом спеціальність закрили. Після закриття підготовку таких фахівців в Україні було взагалі припинено. Однак 2006 року в складі Військового інституту КНУ ім. Шевченка було створено кафедру інформаційно-психологічного протиборства, в межах якої спробували надолужити втрачене.
У листопаді 2012 року її трансформували в кафедру військової преси та інформації, а 2013-го — в кафедру зарубіжної воєнної інформації як структурного підрозділу військового гуманітарно-лінгвістичного факультету. Сьогодні кафедра готує фахівців за чотирма спеціальностями: «міжнародна інформація», «міжнародні відносини», «зв’язки з громадськістю» та «журналістика».
Потреба у військових журналістах зростає.
За спеціальним дорученням Міністра оборони України Степана Полторака, у Військовому інституті при КНУ ім. Т. Шевченка розпочались п’ятиденні тренінги для мобілізованих журналістів. Раніше міністерство оборони України оголосило конкурс серед мобілізованих представників ЗМІ для призначення на посади прес-офіцерів підрозділів. За надісланими резюме було відібрано 40 кандидатів з числа мобілізованих журналістів (це фотокореспонденти, оператори, кореспонденти та ведучі українських телеканалів, регіональних ЗМІ).
Після проходження тренінгів з організації роботи інформаційно-медійних структур Міністерства оборони України в районах проведення АТО вони будуть призначені на посади та відправлені у складі своїх підрозділів в район виконання бойових завдань.
«Студвей» спробував дізнатись, чим така освіта відрізняється від традиційної та що думають про необхідність набуття військових знань експерти та студенти-журналісти.
Марина Бурмака, керівник Українського центру суспільного розвитку, кандиат політичних наук.
«Нашим журналістам довелось в складних умовах довелось опановувати нову професію. Бути військовим журналістом – це не тільки одягнути бронежилет та йти в поле».
Експерт зазначила, що такого роду журналістика вимагає кардинально іншого типу підготовки, але на питання, чи варто відкривати окремий факультет, який готував би таких спеціалістів, зауважила: «Нам би всім варто сподіватись на те, що колись війна має закінчитись, тому відкривати окремі факультети, напевно, недоцільно, але такі курси на традиційних факультетах журналістики обов’язково мали би бути».
«Для журналістів варто пам’ятати, що їх життя – це питання номер один. Берегти своє життя важливіше, ніж знайти потрібну інформацію. Якщо загине солдат, то на його місце стане десяток. Але якщо загине журналіст, ніхто не напише про цього солдата: як він воює, в що він одягнутий та як його чекають вдома».
Віктор Коваленко, лейтенант, офіцер з цивільно-військових відносин 40-го окремого мотопіхотного батальйону.
Вже сім місяців мобілізований, розповідає, що один із напрямків його роботи – це військова журналістика. Від цивільної журналістики вона відрізняється тим, що тут є певні обмеження інформації: на показ облич, інформації, що стосується дислокації військ тощо.
«Але робота військового журналіста досить цікава. Ти бачиш на власні очі, як здійснюються подвиги і пишеш про них. Це дуже емоційні речі. В мирному житті буває дуже важко розговорити людину, а тут в армії люди стають криштально чистими та відвертими».
Й експерти, і студенти, що тільки здобувають освіту журналіста, зійшлись на думці, що звичайної підготовки в рамках цивільної журналістики буде об’єктивно замало для того, щоб вести інформаційну компанію в напружених військових умовах. Маємо надію, на виникнення нових ініціатив, які хоча б частково задовольнять попит.

http://studway.com.ua

За матеріалами hitjob.com.ua

всі новини

Роздрукувати сторінку

Нагору Назад