Чого чекати нашим вузам?

Інститути, університети, академії. Це найперше, що кидається в очі. Останнім часом у нас з’явилося багато нових закладів, та й ті, які були, стали називатися по-новому. Приміром, до 90-х років в області не було жодного університету чи академії. Тепер їх – декілька. «Статус університету передбачає не лише зміни в організації навчального процесу, а й зміни кадрового потенціалу, – каже заступник начальника обласного управління освіти і науки, начальник відділу професійно-технічної та вищої освіти Антоніна Харчук. – До викладацької роботи залучається більше докторів, кандидатів наук, людей, які є авторами підручників. На жаль, сьогодні держава ще не повністю забезпечує умови для розвитку наукових досліджень у вузах, і це наша проблема. Але, незважаючи ні на що, тільки наш університет представив 50 наукових розробок, які можна застосувати на виробництві». 

Майже зникли зі списку колись популярні технікуми. Натомість з’явилися коледжі, а деякі середні заклади перейшли до числа вищих – стали інститутом чи університетом. Та й самі освітні кваліфікаційні рівні – бакалавр, магістр – з’явилися лише в незалежній Україні (це – вимога Болонської угоди). Досі всі ставали спеціалістами.

На відміну від радянських часів, ми почали офіційно платити за вищу освіту: в державі з’явилося чимало приватних вузів, та й державні теж отримали дозвіл брати частину платних студентів.

Крім того, у 2005 році Україна приєдналася до Болонського процесу, що змусило змінити організацію, зміст і якість навчального процесу та, крім іншого, нібито дало можливість визнання дипломів наших вишів у Європі.

Від училища – до академії. Саме такий шлях пройшло усім відоме Хмельницьке педагогічне училище. Подібні зміни перетерпіли чимало навчальних закладів. Причому, те ж педучилище починалося з невеликих педагогічних курсів ще у 1921 році. Згодом заклад розвивався, змінюючи назву: педтехнікум, педучилище, педагогічний коледж, гуманітарно-педагогічний інститут і, нарешті, гуманітарно-педагогічна академія – заклад найвищого, четвертого рівня акредитації. «Отримавши четвертий рівень акредитації, ми змогли готувати бакалаврів, спеціалістів та магістрів, відкрили аспірантуру, – розповідає ректор навчального закладу Інна Шоробура. – Змінився і викладацький склад. За останні вісім років ми виховали 

45 кандидатів наук, три доценти».

Найбільший на Хмельниччині заклад – Хмельницький національний університет – теж зазнав чимало змін. У 1962 році створювався як загальнотехнічний факультет Українського поліграфічного інституту, потім тривалий час функціонував як технологічний інститут побутового обслуговування. Сьогодні це – університет, у складі якого – шість інститутів, 14 факультетів, які забезпечують підготовку студентів за 17 напрямками. «Перебудовуючи навчальний процес відповідно до Болонської угоди, не можна забувати про те краще, що було за радянських часів, – переконаний ректор університету Микола Скиба. – Не потрібно нічого копіювати. Цим шляхом пішли і ми, наші викладачі самі розробляють навчальні програми. У Європи ж запозичили поточний контроль знань, що дозволило покращити успішність і підвищити якість знань. Крім того, відколи Україна приєдналася до Болонського процесу, диплом нашого вузу став дійсним в європейських країнах. А здобуття статусу університету дало нашим випускникам можливість займатися науковою та викладацькою діяльністю».

Свого часу торкнулися зміни і технікумів. Колишній Хмельницький кооперативний технікум, котрий свого часу підготував не одну сотню спеціалістів в галузі торгівлі, теж зазнав чимало змін. Створений він ще у 1957 році на базі Кам’янець-Подільської торговельно-кооперативної школи як кооперативний технікум, який здійснював підготовку товарознавців і бухгалтерів. Через два роки він зміний свою адресу і «переїхав» до Хмельницького. За роки Незалежності технікум зазнав змін: в 2005 році його було реорганізовано в Хмельницький торговельно-економічний коледж. В липні 2008-го на базі коледжу створено Хмельницький кооперативний торговельно-економічний інститут, а коледж реорганізовано у його структурний підрозділ. «Звісно ж, за час реорганізацій змінилося дуже багато, – каже заступник ректора з навчальної роботи Людмила Гречаник. – Нині ми готуємо бакалаврів за трьома напрямками. З’явилася нова спеціальність – «маркетинг». Плануємо відкрити ще одну – «організація виробництва». Розширена електронна база. Також повністю змінився навчальний процес, є можливість і викладачам, і студентам реалізовувати себе в науковій діяльності. Для нашого вузу такі зміни – лише крок вперед. Як для студентів, так і для викладачів».

Зменшення кількості вузів та щорічне зростання  плати за навчання

Одразу зазначимо, що пропозиції чиновників від міністерства на засіданні комітету з питань освіти, науки і культури Верховної Ради «не пройшли». Що ж пропонували розроблені законопроекти? Їхні автори стверджують, що головна мета реформи – зменшення кількості вишів і поліпшення якості освіти. Ніби все добре. Адже вузів в Україні таки багато – 900. На Хмельниччині на початку 90-х років було лише десять навчальних закладів І – ІV рівнів акредитації. А зараз їх вже 28. Однак, проблему величезної кількості вузів планувалося вирішити досить просто – за кількістю студентів денної форми навчання. Згідно з проектом, мало існувати два види університетів – класичний і профільний. Класичним університет міг стати, якщо у ньому навчається більше десяти тисяч студентів (і це на денній формі навчання!) не менш як за вісьмома галузями освіти. Профільний – якщо у ньому за денною формою навчається не менше шести тисяч студентів за чотирма і більше галузями освіти. До речі, таким умовам не відповідає жоден університет Хмельниччини.

Наступний тип вищого навчального закладу у новому баченні – академія. Передбачається, що академія працює в певній галузі науки і в ній “навчається не менш, як три тисячі студентів за однією-двома галузями освіти”. Також передбачаються два інших види навчальних закладів, коледж (для здобуття ступеня бакалавра з кількістю студентів – не менше як тисяча) та професійний коледж (для здобуття рівня молодшого спеціаліста з кількістю студентів – не менш як п’ятсот студентів).

Найнеприємнішою для студентів, абітурієнтів та їх батьків, безсумнівно, стало б постійне подорожчання вартості освіти та зменшення держзамовлення.

Мережу вузів потрібно оптимізувати

«У першу чергу, випускники вузів мають забезпечувати потреби регіонального ринку праці, – каже Антоніна Харчук. – І тут варто брати до уваги такі показники як працевлаштування, якість освіти. Реформування мережі вищих навчальних закладів в області необхідне. Днями на базі Хмельницького національного університету відбулася зустріч роботодавців, керівників вузів, управлінців. І всі підтримують думку про оптимізацію мережі вишів. І ми вже розпочали цю роботу. Зараз складаємо порівняльну характеристику – в якому вузі і за якими напрямками готують спеціалістів, де ці навчальні заклади є потенційними конкурентами, порівнюємо показники якості освіти. І будемо пропонувати колективам (з подальшим широким обговоренням) об’єднатися, створити потужні навчальні центри».

Сьогодні в Міністерстві освіти і науки України створена робоча група, котра займається доопрацюванням принципів реформи вищої освіти. Обговорення нового законопроекту велося у педагогічних та студентських колективах, в Інтернеті. Включилася у цей процес і наша область. Приміром, лише Хмельницький національний університет подав 47 пропозицій. Узагальнені пропозиції передали до міністерства. Зокрема, подоляни пропонують не прив’язувати статус вищого закладу до кількісного показника студентів денної форми навчання. «Адже зберігаються різні форми навчання – заочна, дистанційна, – пояснює Антоніна Харчук. – А показник статусу закладу – не кількість студентів, а якість навчальних послуг і, як результат – наскільки випускник може бути конкурентом на ринку праці».

Олена ЩЕГЕЛЬСЬКА, Ірина ОЛІЙНИК

Джерело http://ye.ua/

За матеріалами hitjob.com.ua