Яке воно “працевлаштування в Хмельницькому”?

В Хмельницькому станом на початок 2010 року зафіксовано рівень безробіття на рівні 0,8%. Цей показник виявився найнижчим у області (до прикладу 3% у Кам’янці-Подільському, 3,5% у Нетішині, 8%! у Теофіполі). Загалом же по області ми маємо показник 2,5%. З першого погляду, зазначені показники, вельми позитивні та, за словами Юлії Тимошенко, вже вийшли на докризовий рівень. Як зазначила прем’єр під час свого візиту у наше місто, уряд підготував загальнодержавну програму зайнятості, яка буде впроваджена найближчим часом.

А тим часом…

Запускаючи Інтернет-ресурс я не уявляв, яка величезна кількість людей шукає роботу у Хмельницькому (до того ж у мене складається далеко не повне враження, оскільки роблю висновки лише базуючись на тих, хто намагається працевлаштуватись через мережу). Одразу у свідомість підступно закрадається думка: “Чому статистика діаметрально протилежно свідчить проти показників реальності?” Адже усі факти вперто вказують на те, що безробіття в Хмельницькому росте як на дріжджах. Наприкінці 2009 року зі скандалом закрили “Кондфіл”, звільнивши увесь персонал заднім числом, без усіх належних виплат. “Укрелектроапарат” переживає третю! хвилю скорочень. Славнозвісний Хмельницький базар потихеньку загинається. Державні установи поступово “чистять ряди” свого бюрократичного апарату. Я вже мовчу про мікро-підприємства, пережитки радянського виробництва (“Адвіс”, “Темп”) та інше. І це тільки явні прояви, так би мовити “вершина айсбергу”. Якщо ж заглянути глибше, покопирсатись у нетрях кадрових політик деяких фірм, розібратись у махінаціях ПП-шників – то складається враження, що половина хмельничан, що працюють просто продана в рабство та працює за хліб і воду, а інша половина вимушена щодня вести неоголошену війну із керівництвом, організацією, механізмом, що склався заради того, щоб вижити та утримувати сім’ю. Панацеєю для нечистих на руку роботодавців є “випробувальний термін”. Цей славнозвісний термін може тривати до трьох місяців. На його строк працедавець зазвичай пропонує певні “полегшені” умови оплати праці, обіцяючи по його закінченню баснословні доходи. А в реальності, протягом “випробування” гроші затримують (хоча їх ніхто і не думає платити), а потім нагло звільняють, аргументуючи це тим, що робітник нібито не відповідає вимогам. І це в кращому випадку! У сфері торгівлі Хмельницького, до прикладу, широко використовується схема “найняв продавця” – “повісив на нього нестачу” – “збив з нього гроші” – “звільнив” – “найняв нового лоха”. І так по нескінченному циклу. Також причиною зловживань роботодавців є лобізм державних, владних, міліцейських структур та ін. Адже поняття “я начальник – ти дурак” ніхто не відміняв. І це – неписаний закон, наріжний камінь побудови відносин між роботодавцем та працівником. Тут відіграє свою роль самодурство начальника, який своїми вчинками, діями, умовами праці, які він надає примушує працівника або прогнутися і вбити в собі останні крихти гідності та самоповаги або ж звільнитися. Адже на його місце все одно знайдеться десять охочих, які таки вб’ють власну гідність. Таких схем можна навести до-о-овжелезний список. Тому, залишимо цю тему в спокої і розвиватимемо її у окремій статті.

Наслідки

В результаті ситуації, що склалася між тими, хто шукає роботу і тими, хто шукає працвника у Хмельницькому можна навести ряд наступних суб’єктивних (суто моїх власних) висновків:
1. працівник – м’яко кажучи бидло, яке нікому непотрібно, і воно зобов’язане працювати за крихти з барського столу і радіти тому, що є (звісно не у кожному випадку, проте загалом це правда);
2. недоліки у чинному трудовому законодавстві та небажання їх усувати тільки сприяють розвитку та укоріненню даної проблеми;
3. страх втратити роботу змушує робітника зубами триматися за те, що має і закрити рот та очі на усі безчинства, що з ними трапляються;
4. відсутність будь-якої змістовної (а не голословної) підтримки з боку влади, держави, профспілок відкатує розвиток соціальних відносин до часів феодалізму та кріпацтва;
5. знання, професійні та специфічні навики втрачають свою вагу в очах роботодавця, на перше місце виходять родинні та дружні зв’язки, хабарі за прийом на роботу, “гарні очі” та ін.

Тяжко жити, жалко вмерти…

Зазначу, що все вищеописане не обов’язково проектувати на абсолютно всіх роботодавців та абсолютно усі підриємства. Проте і мовчати (чи жалітись самому собі) теж не варто. Звісно це не означає, що треба збирату робітничо-селянську армію та перевішати і перебити усіх буржуїнів. Але елементарне ознайомлення із своїми правами, створення профспілки та її активна участь у становленні діалогу роботодавець-працедавець, залучення громадскості та ЗМІ, усе це може та повинно направити діалектику трудових відносин у Хмельницькому та в Україні у правильне, цивілізоване (європейське, якщо так хочете) русло.

всі новини