Хочеш працювати – плати!

Або як у пошуках роботи в Хмельницькому не потрапити у халепу Шукачі роботи погодяться, що ніщо так не тішить душу безробітного, як інформація про гарантовану можливість доброго заробітку. При цьому неодмінно хочеться будувати плани на майбутнє. Так і сталося зі мною. Натрапивши в газеті на оголошення про вакансію з пристойним заробітком, я одразу зателефонував за вказаним номером. У відповідь почув: аби зайняти цю вакансію, потрібно сплатити 100 гривень агентству. Однак, насторожувало те, що серед кадрових агентств, офіційно представлених на газетних шпальтах, ця «контора» не значилася. У подальших пошуках я знову на неї наштовхувався, адже лише тут пропонували високооплачувану роботу. Долаючи сумніви, взяв гроші, паспорт і прибув за вказаною адресою. Тут просто в квартирі стояв стіл, а за ним – троє дівчат, які жваво відповідали на телефонні дзвінки. Й усім пояснювали, що для працевлаштування потрібно прийти до них з паспортом та сплатити сто гривень за послуги. Крім допомоги в працевлаштуванні, дівчата пропонували сприяння в отриманні кредитів усього за якихось нещасних 200 гривень. Необлаштованість приміщення дівчата пояснили тим, що вони нещодавно переїхали сюди з іншого кінця міста. Вислухавши запевнення в тому, що «контора» обов’язково допоможе мені гідно працевлаштуватися, я уклав договір і, звичайно ж, заплатив потрібну суму. Після цього моя візаві кудись зателефонувала і переконавшись, що потрібна вакансія ще не зайнята, продиктувала мені номер телефону, за яким я мав обговорити умови працевлаштування. Проте наступного дня з’ясувалося, що цей номер недійсний. Я знову поспішив до «контори», де мене запевнили, що це технічне непорозуміння. До того ж, надиктували купу нових телефонних номерів, за якими на мене з нетерпінням чекали роботодавці. А одна з дівчат зголосилася все з’ясувати і мені зателефонувати. Однак, наступного дня вона «кудись від’їхала». Остаточно в тому, що я справжній лох, переконався, коли побачив, що запропоновані номери телефонів можна безкоштовно знайти чи не на кожному стовпі в обласному центрі. Тому я почав наполегливо вимагати від «контори» виконання умов договору. Спочатку чув різні відмови, потім на зв’язок не виходив ніхто, а мобільні телефони були поза зоною досягнення. Двері ж «контори» виявилися зачиненими, хоч над ними продовжує красуватися яскрава вивіска. Цікаво, де сьогодні працює «контора»? Може, з Хмельницького помандрувала в інші міста, де ще багато наївних чекають на їхню допомогу.