Ностальгія за ненькою Україною залишається в серцях заробітчан

Наприкінці 2009 р. в Генуї (Італія) був створений міжнародний рух українців "За повернення на Батьківщину". Ми зустрілися з його співголовою, президентом Міжнародного благодійного фонду "Союзники" Анатолієм Хижняком.

- Анатолію Івановичу, в Європі працює чимало подібних організацій, що спонукало вас створити ще одну?

- Погодьтеся, що ми, українці, життєрадісний і працьовитий народ. У нас є все: і сприятливий клімат, і вигідне географічне розташування, і природні ресурси та родючий чорнозем. А живемо у злиднях. Парадокс. З початку 90-х років ми мали могутні стартові можливості в економіці, та, окрім зубожіння, нічого не отримали. Ще донедавна нас було 52 мільйони, тепер залишилося менше 46-ти. І якщо за кордон виїхало від трьох до п'яти мільйонів людей, не важко підрахувати, скільки нас залишилося. Та й, як свідчить статистика, щороку загальна кількість населення скорочується на 300 тис. осіб. Сотні сіл уже викреслили з реєстру існуючих. Тепер став відомим і такий тривожний факт: майже мільйон людей очікує на позитивний результат щодо отримання "Зеленої карти", аби виїхати на постійне місце проживання за кордон. Я вже не кажу про роз'єднані сім'ї, деградацію молодого покоління - біль наших бабусь і дідусів, бо на їхніх очах все це коїться: діти - на заробітках, онуки - кинуті напризволяще. На мою думку, якщо держава зволікатиме з вжиттям конкретних заходів, то вже у цьому столітті Україна може залишитися без свого народу.

- Прикро, звичайно, що наші люди їдуть за моря-океани і працюють на економіку інших держав. Але їх можна зрозуміти - в кожного свої причини.

- Звісно, найболючіша з них - надто низький рівень життя, бідність. "Помаранчеві" події п'ять років тому дали надію українцям за кордоном на серйозні зміни. Думали, що стане краще. Та сподівання не виправдалися. Життя, на жаль, погіршилося. Складається враження, що народ у своїй країні чужий. Дедалі більше заробітчан щодня виїжджає у Мілан, переважно молодь. В Італії, Іспанії останнім часом ніби гриби ростуть українські поселення. Там ідуть під вінець, справляють новосілля, народжують дітей... Там з'являються і цвинтарі. Фактично, на чужині. А ще ж трапляються й жахливі випадки втягування в рабство, існує торгівля людьми в країнах перебування співвітчизників. Багато заробітчан перебувають у депресії, мають підірване здоров'я.

- Ситуацію треба якось змінювати...

- Найперше, необхідно визнати, що збереження народу - один зі стратегічних напрямків діяльності влади. Із розв'язанням внутрішніх проблем (боротьба з бідністю, корупцією, створення нових робочих місць, поліпшення соціальних стандартів населення тощо) потрібно вести роботу щодо повернення наших громадян додому. Звичайно, не гаслами і закликами, а тим більше силовими методами, а передовсім створити умови для гідної праці, гідного заробітку - на європейському рівні. Впевнений, більша частина заробітчан повернеться. Тут земля наших предків, легше дихається. Адже по світах українці все одно чужі. Ностальгія за ненькою Україною залишається в серцях заробітчан.

- Але наші урядовці при зустрічі з українською діаспорою не відмовляються розв'язувати їхні проблеми.

- Це справді так. Особливо перед виборами, коли потрібні голоси. А після... Феномен, скажу вам, абсолютно український! На державному рівні проблемами трудових мігрантів та їхнім поверненням у країні ніхто не займається.

Щодо кількості трудових мігрантів, то політики знижують цифру до півтора мільйона осіб. Водночас схвально ставляться до щорічних надходжень в Україну від трудових мігрантів понад $20 млрд, що становить майже 20% ВВП. І знову парадокс: гроші надходять, та отримати їх у банках родичі не можуть. Не хоче влада знати й про те, як дістаються вони заробітчанам. Який це фізичний і моральний тягар. Особливо для жінок. Досі італійці не розуміють, хіба так можна, щоб жінка - дружина, мати, хранителька вогнища - покинула дітей, чоловіка і тривалий час заробляла гроші на потреби сім'ї. А хто виховує дітей? Невже вдома немає роботи? Десь, може, і є. Тільки прожити за таку зарплату неможливо.

- Це питання дискутується, але можна зрозуміти - криза...

- Бо треба діяти, а не дискутувати. Сьогодні, можливо, владі не до мігрантів. Є внутрішні проблеми. Передусім, маємо підняти економіку й вийти з кризи. Але, на мою думку, спільно з владою трудові мігранти, усі, хто любить свій народ і Батьківщину, могли б не лише заявити про себе, а й бути корисними й затребуваними для України.

- Цікаво, як ця проблема розв'язується в інших країнах? Чи є світовий досвід у сфері трудової міграції?

- Звичайно є. Наприклад, після Другої світової війни для відбудови Німеччини туди були запрошені гастарбайтери з Туреччини, Італії, Югославії. Заробивши гроші та освоївши нові спеціальності, більшість із них повернулася додому до свого житла, сім'ї. Там вони відродили свої власні господарства і батьківщину. Наприклад, у тій самій Туреччині, Італії тепер розвинена інфраструктура туризму, фермерське господарство тощо.

- Якщо такий досвід, приміром, поширити в Україні, а українці звідусіль перераховують великі суми на Батьківщину, то й у нас були б позитивні зрушення?

- Звісно. Прикиньмо, куди витрачаються зароблені кошти, на які потреби. Не помилюсь, якщо скажу - на купівлю автотранспорту, придбання житла (квартири, будинку), навчання дітей, медичні послуги і, звичайно, відкладаються "на чорний день".

- А чи може хоч частина цієї валюти піти на відкриття власної справи, розвиток інфраструктури своєї батьківщини?

- Ні, не може. Поясню чому. У державі, на превеликий жаль, немає стратегії щодо непорушності приватної власності, немає стратегії і програми розвитку нового способу життя сім'ї (мова про підприємців малого бізнесу) та територіальних общин (батьківщини). Немає й економічно забезпеченої системи практичного самоуправління території та захисту її від криміналу й корупції, правова освіта громадян досі на низькому рівні, відсутня й підготовка місцевих кадрів самоуправління.

- Отже, швидко створити робочі місця не вдасться, а вони потрібні саме зараз...

- Згоден, що всіх безробітних не влаштуєш на базари торгувати китайським ширвжитком. Треба з колін піднімати вітчизняну промисловість. Але ж ми говоримо про реальні робочі місця. Я пропоную створити для населення сімейне виробництво - геліотеплиці. У нас є вітчизняні технології. Упродовж року можна вирощувати дешеві й корисні продукти харчування. Уже за півроку такі теплиці приноситимуть продукцію для реалізації. Попит на екологічно чисту їжу, причому дешеву, нині високий. Сім'я з трьох-чотирьох осіб за бажання може забезпечити себе річним доходом не менше $20-30 тис. Тобто вона почне заробляти.

- Теоретично все правильно. А практично? Де взяти кошти на початковий бізнес?

- Думаю, це не проблема. Головне - високодохідний проект. Він привабить інвестора. Якщо це буде один із національних проектів, спрямованих на допомогу мігрантам, і вони побачать там свої інтереси, тобто повірять владі, то інвестуватимуть самі в себе. Це відчутно підтримає економіку України. По-друге, не треба забувати патріотів України - іммігрантів з Канади, США, Австралії. Вони теж будуть зацікавлені інвестувати кошти в різні проекти. Можна скористатися і фінансовими можливостями Євросоюзу щодо реалізації програм із повернення передусім нелегальних українських мігрантів. Адже це мільйони людей.

- Що потрібно для втілення в життя вашого проекту, ідей?

- Ми пропонуємо підтримати нашу ініціативу щодо національного проекту. А саме - мотивації повернення українських трудових мігрантів через народну економічну ідею відродження сім'ї в складі територіальних общин (батьківщини) через їхню енергетичну, продовольчу, інформаційну, соціальну і фінансову самодостатність. По-друге, розробити за нашою участю державну програму допомоги громадянам України, які повертаються додому (можна скористатися досвідом росіян). По-третє, для постійної роботи законодавчої і виконавчої влади сформувати у Верховній Раді і Кабінеті Міністрів окремий підрозділ з міграційної політики тощо.

Наш багаторічний досвід і знання, у цьому я впевнений, дадуть змогу взяти участь у відродженні принаймні трьох-п'яти депресивних територій України. Такий національний проект можу запропонувати. Хочеться, щоб нас почули урядовці та ознайомилися з ним, адже ми налаштовані на співпрацю з владою.

ДOВІДКА

З 1998 по 2004 р. Анатолій Хижняк - керівник українського інформаційно-аналітичного центру в Чеській Республіці. З 2005 р. - очільник проекту "Легальна трудова міграція" (Київ). З 2009 р. - співголова Міжнародного руху українців "За повернення на Батьківщину".